"Доживите за нас.

По минуте, по вздоху, каждый,

По удару сердечному, по поцелую, по сну,

Мы бы сами еще, только мы не смогли однажды,

Бросить девчонку трупы тащить одну...

Долюбите за нас.

Наших маму, детей, невесту,

Додарите цветы, доскажите ребенку стих,

Мы и сами бы... Правда, стоять не смогли на месте,

Когда прыгнул под пули этот юный, красивый псих...."

Доскажите за нас.

Не молчите, хотя бы слово..

Ведь наврут, наворотят, перепишут и там и тут,

Мы могли бы без вас, просто пули летели снова,

И хлестали по нас, выбирая, кого убьют...

Дорастите до нас.

Понемногу, по милипрозренью,

Дотянитесь до плеч, ухватитесь за них сильней,

Мы могли бы стоять, но от снайпера нет спасенья,

Нас спасал только Бог и пробитые спины друзей...

Вы увидите нас, замерев на Майдане... это

Не живые идут.. это мы, опустив щиты,

Возвращаемся к вам, отогнав озверевший "Беркут",

Чтоб навеки занять на Майдане свои посты..."

НЕБЕСНА СОТНЯ… ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ВМИРАЮТЬ ВОРОГИ!

…і мовчки сотня непокорених героїв

відходила у чисті небеса,

і погляди знесилених мільйонів

дивились вслід братам, батькам, синам;

у темне небо по руках в відкритих трунах

до світу кращого крізь сльози матерів,

не буде прощення убивцям й нам не буде,

коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,

хто не дістався правди, оступившись на півкроці,

хто згас за нас, недотягнувши до весни,

тримає курс у небеса славетна сотня,

землі своєї упокоєні сини.

горять серця, палають вільні душі,

зійшла зоря, гряде нове життя,

герої не вмирають, кличуть нас на барикади,

і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,

витає дух нескореної волі,

гримлять щити, молитви і пісні,

рядами рівними між нас ідуть герої,

усі, хто голову поклав в ці темні дні.

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду – сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)

***

Зачинившись на сто замків

Від народу – чи від тюрми? –

Через спини силовиків

Розкажи, за який ти мир.

Вже вмирають – і ще помруть

В найкрасивішому із міст?

Вимиваючи кров із рук,

Розкажи нам про компроміс.

Ти собі себе залишив.

Зупиняєш війну? Якби ж.

А під запах горілих шин

Ти, напевне, спокійно спиш?

Не пече тобі та межа,

Що розділює нас – і «їх»?

Ми не чуєм, як тобі жаль,

Бо відспівуємо своїх.

Ріки крові уже течуть.

На країні – вогненний шов.

Дзвони дзвонять – щоб ти почув.

Дзвони дзвонять – щоб ти пішов.

Тетяна Власова (19.02.2014)

Пливуть гроби по морю, як човни –

по морю рук, по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

на хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

а потім б’є у скроні голос крові

за тим, хто тихо жив, а відійшов

у дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь

людська долоня, тепла і тремтяча,

човнами править втишений Господь,

а серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче, і пече

їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Майдан братів – плече в плече

і разом з ним ридає Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

де убієнний ангелом стає,

бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають. Просто йдуть

з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…

Героєм слава – вписано у серці.

Мар’яна Савка (22.02.2014)

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь Твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. I люблю Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана Максимишин-Корабель

Пісня-присвята Небесній сотні Гей, пливе кача- Піккардійська терція. (Якщо хочете завантажити пісню "Гей, пливе кача" тисніть на посилання, а потім правою кнопкою миші виберіть "зберегти як")

Гей, пливе кача… (текст, слова пісні) Небесна сотня-присвята

Гей, пливе кача по Тисині,

Пливе кача по Тисині.

Мамко ж моя, не лай мені,

Мамко ж моя, не лай мені.

Гей, залаєш ми в злу годину,

Залаєш ми в злу годину.

Сам не знаю де погину,

Сам не знаю де погину.

Гей, погину я в чужім краю,

Погину я в чужім краю.

Хто ж ми буде брати яму?

Хто ж ми буде брати яму?

Гей, виберут ми чужі люди,

Виберут ми чужі люди.

Ци не жаль ти, мамко, буде?

Ци не жаль ти, мамко, буде?

Гей, якби ж мені, синку, не жаль?

Якби ж мені, синку, не жаль?

Ти ж на моїм серцю лежав,

Ти ж на моїм серцю лежав.

Гей, пливе кача по Тисині,

Пливе кача в по Тисині.

Наталія Волинець

11.06.2014 в 04:45

Небесна сотня

Чому ви, матінко, в сльозах,

Чому дивлюсь згори додолу,

Чому кружляю в небесах

Над рідним Києвом по колу?..

Чи це наснилося мені,

То, прошу, розбудіть скоріше,

Що ніби тіло у труні

Моє лежить і вже не дише.

А поряд мене ще стоять

Під прапорами домовини.

Згори дивлюся – в них лежать

Мої вояки-побратими.

Кругом палаючі свічки…

І зникли всі криваві плями…

Їх змили нині сліз річки

Пролиті у церквах над нами.

Дивлюсь на все з таких висот,

Де навіть сокіл не літає,

Де тиша, що не знає нот,

Тому ніколи не співає…

Які незвичні почуття…

Невже тепер я крила маю?

Чи може, я пішов з життя?..

Чому ж біль досі відчуваю?

За рідну землю і братів

Усіх, хто вийшли на майдани

Супроти влади і катів –

Щем невимовний ятрить рани.

О Боже, як чоло болить

Пробите кулею, в нім дірка!

Я пам’ятаю – впав й за мить

Злетів у небо, наче зірка.

Так… так! Нарешті зрозумів!

Та це ж мене Майдан ховає,

І той сумний церковний спів

В останній путь випроводжає.

Гадаєте мене нема?

Але, повірте, я існую!

Душа свідома і жива,

Все бачу, розумію, чую.

Не маю я тепер очей,

Та сліз моїх прозоре море

Проллється навесні дощем

На землю, на її простори.

Я не один посеред хмар,

Нас тут вже є «Небесна сотня» –

Поклавші серце на вівтар

І душу, що не є самотня.

Тепер ми вільні назавжди

У світі, де нема тиранів,

Нема страждання і біди

І, головне, нема кайданів.

Не плачте, мамо, Божий суд

Свій вирок виніс вже по суті.

А ми несемо варту тут

Людьми і Богом не забуті!

23. 02. 2014 р.