Слово «майдан» стало найбільш уживаним не тільки в Україні, а й у всьому світі. До подій в  Україні прикуті погляди  і всіх політиків світу, і просто людей, адже залишитись байдужим важко. Українська революція вражає світ! Довго терпіли українці, довго лякали українців голодоморами, репресіями, переслідуваннями, прагнули зробити байдужими до всього, що відбувається. І, дійсно, довго боялись українці підняти голову. Перший майдан 2004 року став для нашого народу гірким розчаруванням. Надії і сподівання народу влада не виправдала і це привело людей до байдужості. А байдужість, як відомо, тягне за собою тяжкі наслідки. І от наша байдужість привела до влади банду, страшну бандитську орду на чолі з Януковичем. Чотири роки вона нас змушувала погоджуватись з так званими «реформами»: конституційною, пенсійною, медичною. За словами високопосадовців, у нас щороку в країні «зростав» валовий дохід, «високими» темпами розвивалась економіка, «відкривались» нові підприємства та «з’являлись» нові робочі місця, «зростали» заробітна плата та пенсії. Ну, рай та й годі! А що було насправді? Працювати людям ніде, забезпечити сім’ї неможливо, пенсіонери почали перетворюватись на бомжів. Молодь нічим не зайнята,  бо в селах крім «забігаловок» та «п’яних танців» не залишилось закладів, де можна провести вільний час і необов’язково з алкоголем, роботи для молоді немає. Діючі підприємства та установи мали давати брехливі звіти про проведену роботу, щоб вижити. Лікарні по селах позакривались і звернутись за медичною допомогою, особливо одиноким старим людям, нікуди. Іще почали прослідковуватись якісь дивні процеси: «круті» машини з «крутими» хлопцями обирали прибуткові підприємства і «пропонували» власникам «або… або…». В подібній ситуації опинились і фермери та сільськогосподарські підприємства. І все це українці терпеливо зносили. Аж поки…

     Аж поки наша молодь, наша золота студентська молодь,  не вийшла на Євромайдан у столиці, адже зажевріла надія на покращення нашого життя. Жорстоке побиття молоді, дітей, які мирно стояли на майдані, пробудили українців і майдан став масовим. Майдан «дозволив» собі виступити проти влади, режиму,  і вперше за ці роки прозвучало довгождане: «Україно, вставай!», «Банду геть!». На Майдані люди вперше відчули силу народу, силу встати з колін, силу змінити своє життя. А це вже налякало владу, яка звикла до слухняності, безвольності, байдужості людей. І цей режим став не тільки жорстоким, а й кривавим. Проти мирних людей виставили внутрішні війська і спец розділи «Беркуту». Бандитська влада на чолі з Януковичем була переконана, що люди злякаються і Майдан розійдеться. Але сталося не так, як гадалося. Застосування зброї проти мирних людей збурило народ і згуртувало. Хтось приносив їжу на Майдан, хтось медикаменти, хтось передавав кошти, щоб підтримати майданівців. Ніхто не чекав, що Майдан вистоїть так довго, так згуртується і самоорганізується. Українці почали дивувати своєю стійкістю увесь світ. Європейські держави стали звертатись до Януковича з застереженнями не допустити збройних конфліктів, та даремно. «Просунуті» європейці не уявляли, що президент може не дослухатись до вимог народу, підступно знищувати свій народ. Катування, викрадення людей, вбивства майданівців, залякування сімей, масові арешти – все це нагадувало сталінські репресії 30-х років ХХ століття. Але залякування вже не діяло на українців. І тоді почався розстріл… Відкрито, нахабно, зі снайперами проти беззбройних людей, що прикривались дерев’яними щитами від куль. … «Небесна сотня» вразила всіх. Ніхто й ніколи не чекав від української нації такої відваги й жертовності. Цього злякалась і банда, бо запахло смаленим – піднялись міста і села, райони і області. І почалися панічні втечі щурів: вночі, потай, з валізами, наповненими грішми. І знову вражаємо світ, бо й Версалю далеко братись до розкошів нашого Межигір’я! Ось де були наші гроші, ось на кого працювала Україна довгих чотири роки! Ось тоді весь світ і зрозумів, чому вся Україна з півночі до півдня, із заходу до сходу піднялась на революцію! Так паплюжити народ не дозволено нікому!

    Дорогі українці! Переставайте бути байдужими! Неможна забути жертви «Небесної сотні», тих хлопців, які віддали свої життя за майбутнє України, за нас, що відсиджувались вдома, за наших дітей і внуків! Вони Герої, справжні Герої України, і пам’ять про цей подвиг повинна жити у названих їхніми іменами вулицях, площах, школах у містах і селах України. І цю роботу повинні ініціювати ми з вами. Ми повинні самоорганізуватись, щоб змінити систему влади у нашій країні, щоб більше не створювати умов для приходу до влади януковичів, азірових, захарченків, табачників. Влада має бути не привілеєм, а тяжкою працею, за яку треба звітувати перед народом, як єдиним джерелом влади в країні, та втілювати в життя потреби людей, розвивати та рухати країну вперед. І важливим кроком до такого руху є створення у кожному населеному пункті з місцевих жителів територіальних громад, яким мають бути підпорядковані органи місцевого самоврядування. Члени територіальної громади беруть активну участь у житті міста чи села, приймають рішенням щодо планування роботи міської чи сільської ради, складають плани розвитку свого населеного пункту та самі  активно працюють по їх виконанню. В селі Лебедин іде процес самоорганізації територіальної громади. Козацький курінь імені П.Дорошенка активно працює в цьому напрямку, проводить роз’яснення серед населення, і багато мислячих людей розуміють, що це реальний шлях організації подальшого життя, щоб жертви «Небесної сотні» не були даремними. Козаки ініціюють благодійну акцію по збору коштів для підтримки сімей «Небесної сотні», що живуть на Черкащині. А в суботу, 22 лютого, побували на похороні Героя Майдану Юрія Пасхаліна у с. Носачів Смілянського району. Йому було всього 29 років, і в нього залишився семирічний син, дружина і мама. Ці сім’ї потребують нашої підтримки, а, головне, розуміння, що смерті цих відважних людей не були даремними і не будуть забутими.

    Пора вже  облишити дотримуватись принципу «моя хата скраю». Ми скаржимось на засмічені вулиці, а самі кидаємо сміття, ми скаржимось на корупцію у державних установах, а самі несемо туди хабара, ми не йдемо на вибори, бо думаємо, що саме наш голос нічого не вирішить, то й навіщо витрачати час, а потім  звинувачуємо пенсіонерів, в тому, що вони повелись на гречку і вибрали не того, кого ми хотіли. Шукаємо когось винного, а самі приводимо до влади неблагочестивих. Тому настала пора змінюватись і нам, простим українцям, бо виявляється, що саме від нас усе й залежить!